На корді

У нас ще стара хата, з призьбою. Я її добре пам'ятаю. Влітку проти сінешніх дверей мати розстеляла ряденце. На ряденце ставила миску, наливала в неї молока, кришила хліба, а потім усі втрьох: мама, сестра, я сідали вечеряти. Набирали в ложку молока з кусочком хліба і відправляли в рот. І пам'ятаю. В давнину, розповідала мама, при людях, здебільшого в призьбах, жив вуж, домашній вуж. Люди до нього звикали, він - до людей. І був великим ласуном. Як тільки почує плюскіт молока в мисці, так і вилазить із своєї нори. Люди сідають до миски, він примощувався біля свого черепочка. Коли в черепку було мало, починав тикати головою в людську миску, тоді старший, хто був за столом, стукав його легенько ложкою в лоба, кричав: "А куди ж ти!"