Брати

Завітала зима, стара біла бабуся, щоби струджену, змучену пекучим сонцем і :зисш"ену літом землю заколисати до відпочинку, підкласти під голову м'яку подушку і охоронити перед своїм лютим сином-морозом білим пуховим покривалом. Вона і людей перед ним хоронила. Несла спокій в теплу хатину, одягала в тепле одіння, вогнем розгрівала скостенілі руки. За кожний раз віталася з ними, як з добрими знайомими, і все заставала по-давньому. Дехто пішов під землю, інший що лиш світ повітав, одні радувались, другі плакали й журилися своєю звичайною людською журбою. Вона все те добре знала і на все милосердним дивилась оком, як дивляться старці на діти, вічність на переминаючу туземність.