Поети

Фантазія Була в мене колись поранкова душа. Се значить стільки, що щастя, сонячне проміння, весна... Се є суть усього сильного і добірного, що чоловік має в собі, чим може з усміхом дивитися на життя і легко переносити його важкі пригоди. За се мав я дякувати поетам. Вони так вимоделювали мене, що в кождій хвилині я був вразливий на штуку і красоту. А се велике добро, правда? Коли чоловік отворить очі і все може прочитати! Починаючи під рожі, що хитається в городі, а кінчаючи тим, що тягнеться геть-геть у сонячному світлі і зветься далечінь і тягне кудись нашу тугу за собою! Нема понад поетів і артистів! Чи як то говорила моя поранкова душа? "Бог сам,- говорила вона,- не міг займатися поезією і для того сотворив поетів". А поезія - се мати всякої величі, всякої краси. А ще коли вишлеш свою душу в тиху вандрівку, і вона порівнює "тут" і "там", і бере з собою все, що найкраще... Поети і артисти виховують поранкові душі! І моя поранкова душа над усе любила поетів і артистів: жерців красоти, співаків любові, богів землі. Над усе величала моя поранкова душа поетів... Нехай живуть поети, творці поранкових душ.