У невідому путь

Черепаха з'явилася на світ у затишній долині, біля широкого ставу, що поріс очеретом. Цілі рої веселих комашок були їй солодкою поживою. Коли вдоволена, грілася проти сонця,- усе дивилася на далеку гору, де сідали орли ширококрилі. Звідти щоранку випливало в тихе повітря сонце тепле, а ввечері виходив місяць ясний. Там небесна блакить ніжно обнімала зелену верховину… І полюбила черепаха сонце і місяць, і блакить небесну, і забажала до нестями пізнати їх. Помандрувала в далеку, невідому путь… Місяці переходила широку долину... Усе журилася за поживою. Тихо, поволі полізла вгору, вище й вище… Обережно ступає, нога за ногою, впивається сильними кігтями в тверду землю, цупко за неї держиться, бо знає: як тільки зірветься з гори, то або зараз перевернеться на спину і так умре, або каменем полетить униз і там розіб'ється. Смерть однаково неминуча їй - страшна і дочасна. Лізе вгору уперто, довгі роки, усе поволі, усе обережно, посуваючись нога за ногою. Постаріла, мохом поросла. І чим вище підіймається, тим менше знаходить собі поживи, тим слабше гріє сонце її холодну кров, і тим далі од гори одходить небесна блакить.