У XX столітті Центральна Азія стала однією з найбільших лабораторій примусової модернізації у світовій історії. Тут колективізували кочовиків, перебудовували міста, запроваджували масову освіту, змінювали роль жінок, підкорювали природу промисловим цілям і створювали нову радянську реальність.

Наслідки цього експерименту вражають своїми суперечностями. Урбанізація, масова грамотність і розвиток науки співіснували з репресіями, депортаціями, голодом, ядерними полігонами, знищенням традиційного укладу життя та однією з найбільших екологічних катастроф ХХ століття — висиханням Аральського моря.

Саме про цей парадокс написана книга «Центральна Азія» Адіба Халіда.

Це не просто історія Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану й Туркменістану. Це історія того, як імперії намагалися змінити цілий регіон — і як сам регіон змінювався, опирався, пристосовувався й зрештою сформував власний шлях. Автор включає Сіньцзян та переслідування уйгурів до спільної історії регіону й пояснює, чому офіційний китайський наратив про «споконвічно китайську землю» суперечить складнішому минулому.

Адіб Халід проводить читача крізь понад два століття історії — від російських та китайських імперських завоювань до розпаду СРСР, нового піднесення Китаю і становлення незалежних держав Центральної Азії. Але ця книга не обмежується політичними подіями. Вона показує, як великі історичні проєкти змінювали повсякденне життя мільйонів людей: їхню працю, освіту, релігію, культуру, родину та уявлення про майбутнє.

Спираючись на багаторічні дослідження, архівні матеріали та новітню історіографію, Халід пропонує цілісний погляд на регіон, який надто часто сприймають лише як периферію Російської імперії чи Китаю. Він показує Центральну Азію як самостійний історичний простір із власною логікою розвитку, традиціями та політичним досвідом.