Їхнє знайомство почалося в школі Архипенка у штаті Нью-Йорк: тоді юна Френсіс, яка ще шукала себе і в житті, і в творчості, стала студенткою авторитетного майстра. Попри нібито значну різницю - поколіннєву, культурну - їхній діалог переріс модель "наставник-учениця".

За якийсь час після смерті дружини художника Френсіс і Олександр стали жити разом, а згодом одружилися.

Пані Архипенко-Ґрей оповідає про спільне життя надзвичайно щиро, при тому незмінно делікатно, тонко аналізує почуття й відкриття, радощі й труднощі незвичного союзу. А йому довелося пройти чимало випробувань, адже суспільство (невід'ємна часточка якого - ще й родичі волелюбної Френсіс, які дотримувалися традиційних поглядів) не завжди готове було толерантно сприймати стосунки, які виходять за межі узвичаєних.

Та ще важливіша лінія цієї історії - мистецька: скульптура, малюнок, креативна праця - її яскраві "герої". Для Архипенка головне й передусім - мистецтво, пошуки вищого сенсу й способів художнього вираження неочевидного. Він вбачає у Френсіс перспективну мисткиню - і підтримує (ба навіть підштовхує) як у творчих пошуках, так і в побудові кар'єри. Утім, учениця й дружина, хоча й відчуває духовну спільність з архипенковим світом - не може й не хоче повторювати його шлях.

А їй ще й доведеться після смерті чоловіка вирішувати чимало складних проблем через конфлікти з арт-дилерами та плутанину з репліками його робіт, спричинені частково підходом самого автора… У захопливій оповіді майстерно переплітаються глибокі психологічні роздуми, міркування про мистецтво та чарівливі побутові деталі.