Байка про байку

Більшість творів, написаних Франком для дітей, становлять казки.

Письменник часто використовував у них сюжети, взяті з народної творчості різних країн світу. Франка особливо цікавила в казках їх моральна спрямованість, ідейний зміст, співзвучність з тими проблемами й справами, якими жило тоді суспільство.

Використані Франком сюжети набирали глибоко актуального значення, відзначалися яскравим національним колоритом, набували виразної виховної спрямованості.

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. В останній збірці "Байка про байку" він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз'яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що "під лушпиною тої неправди" вона "криє звичайно велику правду". Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вчинках вгадуються людські стосунки, звички й хиби: "Говорячи ніби про звірів", казка "одною бровою підморгує на людей". "Байка про байку", на його думку, мала допомогти дитячому читачеві у сприйнятті змісту казок в контексті з суспільним і особистим життям. Іван Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них.

• Виконавець: Лючія Свєтлая
• Тривалість: 0 годин 07 хвилин 08 секунд